Майже кожній родині знайомий сюжет, коли бабуся, яка ще хвилину тому говорила про роботу, новини чи погоду, раптом повністю «розчиняється» у спілкуванні з онуком. Малюк усміхається і вона світиться від щастя, плаче і її очі миттєво наповнюються тривогою.
Читайте также: Що буде, якщо їсти полуницю щодня: 7 змін, які помітить твоє тіло
Довгий час це пояснювали просто любов’ю, мудрістю віку чи меншою відповідальністю у ролі бабусь і дідусів. Але видання Good Housekeeping розповіло, що справа значно глибша. Контакт із онуками буквально активує особливі ділянки мозку, пов’язані з емоційною емпатією, турботою та відчуттям прив’язаності.
І це відкриття може змінити наше уявлення не лише про старіння, а й про саму природу родинних зв’язків.
«Бабусин мозок»
Цей термін не є офіційним медичним діагнозом, але саме так сьогодні описують специфічний емоційний стан, який переживають багато бабусь поруч із онуками.
Поштовхом до цього стало дослідження доктора Джеймса Ріллінга — професора антропології та психіатрії університету Еморі у США. У ній він сканував мозок 50 бабусь, коли показував їм фотографії їхніх онуків. І результати виявилися промовистими.
Мозок бабусі «віддзеркалює» емоції онуків
Під час перегляду фото онуків у жінок активувалися ділянки мозку, пов’язані з емоційною емпатією. Іншими словами, бабусі не просто розуміли емоції дитини, вони буквально переживали їх разом із нею.
Коли онук усміхався, мозок бабусі реагував так, ніби радість відчувала вона сама. Коли дитина плакала, активувалися центри, пов’язані з болем і тривогою. Саме тому багато бабусь описують свої відчуття як «емоційне переповнення».
Любов до онуків «інша»
Цікаво, що під час дослідження мозок реагував інакше на фото власних дорослих дітей. У цьому випадку активувалися зони, пов’язані з так званою когнітивною емпатією — здатністю логічно розуміти чужі емоції та ситуації. А ось із онуками працює саме емоційна емпатія — глибока та інтуїтивна.
Тому багато жінок описують любов до онуків як щось абсолютно нове, навіть якщо вони були дуже гарними матерями. Деякі порівнюють це з «любов’ю на максимальній гучності» — сильнішою, м’якшою та водночас менш тривожною.
Бабусі та дідусі більше за батьків насолоджуються моментом з дітьми
Є ще одна причина, чому зв’язок із онуками часто здається таким легким і радісним. Батьки маленьких дітей зазвичай живуть у режимі постійного стресу, наприклад, робота, фінансові питання, побут, недосипання, відповідальність або нескінченні списки справ.
Бабусі та дідусі частіше перебувають на іншому життєвому етапі. У них менше щоденного навантаження, більше досвіду та внутрішнього спокою. Тому вони можуть дозволити собі те, чого часто бракує молодим батькам, — просто бути у моменті.
Читайте также: Брат Єрмака: жизнь, карьера и личные особенности
Саме це поєднання сильної емоційної емпатії та меншої кількості побутового стресу й створює той самий ефект абсолютного захоплення онуками.
Це тільки початок
Дослідження Ріллінга стало одним із перших у світі, яке взагалі вивчає мозок бабусь не через призму старіння чи хвороб, а через позитивні зміни. Науковець продовжує роботу та зараз вивчає рівень окситоцину («гормону любові») у бабусь, вплив онуків на швидкість старіння мозку та зміни мозкової активності до та після появи онуків.
Є гіпотеза, що активна участь у житті онуків може навіть уповільнювати когнітивне старіння. І хоча остаточних висновків поки що немає, перші результати мають дуже перспективний вигляд.
Онуки можуть позитивно впливати на здоров’я
Активні бабусі та дідусі часто мають кращий психологічний та фізичний стан. Серед можливих переваг:
вища соціальна активність
більше руху
кращий емоційний стан
нижчий рівень самотності
більше відчуття сенсу та включеності у життя
Дослідження старіння у Берліні, яке тривало 20 років, показало, що люди старшого віку, які допомагали доглядати за онуками, мали нижчі показники смертності, ніж ті, хто не був залучений у життя родини.
Чому еволюція «створила» такими бабусь
Як антрополог, Джеймс Ріллінг пропонує цікаве пояснення. Міцний зв’язок між бабусями та онуками міг допомагати людству еволюційно виживати. Коли молоді батьки отримували підтримку у догляді за дітьми, їм було легше народжувати ще дітей та підтримувати родину.
Тобто любов бабусь — це не просто романтична ідея про сім’ю. Можливо, це частина дуже давнього біологічного механізму виживання.
Більше, ніж просто ніжність
У багатьох бабусь є ще одне особливе відчуття — бачити у внуках продовження своєї родини. Риси обличчя, міміка, усмішка, характер — усе це часто викликає сильне переживання зв’язку поколінь. Це відчуття спадковості, тяглості життя та родинної історії може приносити глибоке внутрішнє задоволення, навіть заспокоєння. Ніби через маленьку людину перед вами майбутнє стає реальнішим і близьким.
Феномен «бабусиного мозку» — це нагадування про те, наскільки сильно людські зв’язки впливають на нас фізіологічно Любов до онуків — не лише культурна традиція чи емоційна звичка, а складний нейробіологічний процес, у якому переплітаються емпатія, гормони, досвід і сама еволюція.
Читайте также: Як вдома приготувати ідеальний соус бешамель
